Репортаж із запорізької психіатричної лікарні: умови, лікування та утримання пацієнтів.

Журналісти поспілкувалися з Федором Паталахом, який із 2003 року працює головним лікарем комунальної установи Запорізької обласної ради «Обласна психіатрична лікарня». Лікарня розрахована на 795 цілодобових стаціонарних ліжок, а також на 120 з денним перебуванням. На цей раз РепортерUA відвідав відділення прикордонних станів, гостре жіноче психіатричне відділення, відділення для бійців із зони АТО, дитяче відділення, а також лабораторії та допоміжні служби.

За словами головного лікаря, установа розташована за двома адресами: на базі обласної лікарні – десять відділень та в центрі міста на вулиці Сєдова – вісім відділень.

− Місто велике і довге, просто так територіально простіше, щоб з правого берега не їхати через все місто, − каже Федір Васильович.

Причини психологічних розладів у пацієнтів можуть бути різні, у тому числі стреси, неправильний спосіб життя, рідше спадкова патологія. На сьогоднішній день вчені вважають, що якщо хворий один з батьків, ймовірність народження дитини з психічним розладом становить приблизно 7-8%, коли хворі двоє батьків – до 12%.

− Хвороба не розглядає ні чинів, ні рангів, ні заслуг, хвороба може вразити будь-яку людину, − переконаний Паталах.

Як розповідає журналістам Федір Васильович, запорізькі пацієнти повністю забезпечені бюджетним фінансуванням, у них чотириразове харчування, лікування відбувається у повному обсязі. Коштів на медикаменти та лікування виділяється достатньо.

− Якщо людина потребує медичної допомоги, то вона її отримає. Просто людина може від неї відмовитись. Наявність самого психічного розладу не означає, що його повинні лікувати, він може жити у своєму світі, якщо це не виходить за рамки загальноприйнятих норм поведінки та її поведінка не становить небезпеки для нього чи оточуючих. У психіатричній лікарні лікуються або за усвідомленою згодою, або коли людина становить соцнебезпеку для себе і для оточуючих, – наголошує головний лікар.

Тут слід зазначити, що у другому випадку хворого можуть госпіталізувати в примусовому порядку протягом доби, висновок лікарів іде до суду, перш ніж людина завдасть шкоди собі чи іншим. На жаль, у Запоріжжі вже був такий випадок, коли кілька років тому на бригаду медиків швидкої допомоги з кислотою та сокирою напав 51-річний чоловік, який перебував на обліку у психіатра і викликав швидку нібито для своєї матері. Внаслідок цього один фельдшер отримав опіки від кислоти, а 29-річна вагітна фельдшер Марина Савоніна загинула від отриманих травм на місці.

– Він не був відпущений, чоловік перебував на денному стаціонарі, – згадує головлікар. – Справді, сталась велика трагедія. Він справді ходив і нічим себе не проявляв, це не те, щоб його відпустили. Кожне суспільство хоче трактувати так, як йому треба. Він був на денному стаціонері, відвідував лікарню, приймав лікування. На моїй пам’яті це єдиний трагічний випадок.

На питання, чи влаштовують пагони пацієнти психіатричних лікарень, спеціаліст відповів, що такі випадки нерідкі.

− Так, бувають випадки, що вони йдуть. Якщо пацієнт йде, то він не хоче лікуватися. Він може піти з прогулянки чи процедур.

Тут пацієнти можуть проходити як медикаментозне лікування, так і психотерапевтичне, фізіотерапевтичне. Деякі пацієнти через свій розлад не можуть перебувати одні, їм простіше і легше, щоб хтось із ними був, тому лежать у 3-4 місцевих кімнатах. Як правило, розпал захворювання наздоганяє людей у квітучому віці — з 20 до 30 років.

− Мене ображає, коли їх називають психами, це люди скривджені Богом та людьми. У цей час, якщо вони захворіли, більшість сімей розпадаються. Ці пацієнти позбавляються всіх соціальних зв’язків, які у них були, тому що родичі, друзі та приятелі намагаються уникнути спілкування, від подальших зустрічей. У більшості випадків пацієнти залишаються потрібними лише батькам. Тому лише лікарі, медсестри та санітари можуть їх оберігати та обігрівати. Пацієнти – одні з найдобріших людей, але так, є винятки з правил.

Зазначимо, що з наявності тяжкого психологічного розладу в людини можуть виникнути тимчасові обмеження до виконання тієї чи іншої виду діяльності. Наприклад, якщо людина переносить психотичні епізоди, їй не видадуть рушницю, або якщо людина страждає на залежність і працює з перевезення вантажів або людей, то, природно, у нього будуть обмеження.

– Стан на обліку – це суто особиста справа, але відомості про те, що він страждає на психотичне захворювання, ми маємо, – каже лікар.

Після завершення нашого діалогу Федір Васильович радить запорожцям не боятися психіатра:

− Нічого ж немає ганебного, коли ми йдемо на профогляд до стоматолога, гінеколога, уролога, ми вважаємо це нормою життя. А до лікаря-психіатра ми вважаємо, що це надзвичайне. Це наша неповага до свого здоров’я. Тому, коли у нас починаються психологічні розлади, ми їх не розцінюємо, коли ми не спимо, коли ми починаємо дратуватися або вживати спиртне, ми вважаємо, що це норма життя, але коли ця норма життя заважає вам співіснувати в соціумі – це вже проблема, і з нею треба звертатися до психіатра.